Заходи з протидії ксенофобії, расовій та етнічній дискримінації суспільства

Новим ганебним явищем сучасного життя, з яким зіткнулося чимало країн, в тому числі Україна, стали злочини, скоєні на ґрунті расизму та етнічної неприязні.

Расизм як політика - це дискримінація особистостей, суспільних груп або частини населення, або ж груп людей. В найгірших своїх проявах це політика переслідувань, принижень, завдання ганьби, насильства, нагнітання ворожнечі та неприязні, поширення відомостей, що паплюжать людину або частину людей; завдання шкоди за ознакою раси чи етнічного походження (видимої різниці в зовнішності).

Злочини, скоєні на ґрунті расизму та ксенофобії – нове явище для української громади. І тому воно потребує прискіпливої уваги органів влади, громадських організацій, місцевих адміністрацій, навчальних закладів, так як проблема росту проявів ксенофобії та расизму з кожним роком стає актуальніше. Слід привернути увагу до наступних тривожних тенденцій в нашій країні:

 - зростання злочинів на ґрунті ненависті (збільшення кількості нападів на людей інших етносів, релігійних або соціальних груп);

 - зростання мігрантофобії: пропаганда (у тому числі, офіційна) забобонів відносно мігрантів як «загрози добробуту і безпеці держави»;

 - збільшення кількості локальних конфліктів і зіткнень на етнічному ґрунті;

 - підміна понять «антифашизм» і «патріотизм» - націоналізмом, у тому числі, радикальним.

Деякі вважають, що расизм властивий людям в тій мірі, в якій їм властива ксенофобія - боязнь чужого і ворожість до чужого. Але ксенофобія спонтанна, расизм же припускає деяку зв'язкову сукупність поглядів.

Расизм в наші дні вербує собі нових і нових прихильників, більшість з яких про це навіть не здогадується.

Расизм й інші прояви ксенофобії залишаються кричущими порушеннями прав людини в українському суспільстві на різних рівнях. Робота з ними і їх подолання є необхідними — незалежно від передвиборчої ситуації, чи того, які політичні гасла видаються більш привабливими. І робити це треба, намагаючись подолати ці явища на практиці.

Покращенню ситуації може сприяти координація та взаємодія органів влади, закладів освіти та культури, засобів масової інформації, правоохоронних органів з громадськими організаціями, що здійснюють моніторинг проявів расизму, ксенофобії та інших форм нетерпимості в українському суспільстві, здійснюють активну діяльність та накопичили значний досвід у сфері протидії цим явищам українського суспільства. 

Як відповідь на ситуацію, яка склалася в Україні, необхідно розробити та затвердити план заходів щодо протидії расизму.

Але кожний громадянин нашої держави також має зробити все від нього залежне, щоб зупинити расизм:

  • Брати активну участь у різноманітних антирасистських акціях, заходах, круглих столах, громадських слуханях, дебатах за участю неурядових організацій, медіа, представників уряду та громадськості;
  • Розсилати антирасистські матеріали (які можна знайти звернувшись до корисних Інтернет-ресурсів) друзям, знайомим;
  • Проводити кампанії, спрямовані на підвищення громадської обізнаності та визнання важливості проблеми ксенофобії та етнічної нетерпимості в країні, а також сприяння визнанню проблеми урядом країни та правоохоронними органами;
  • Бути толерантним по відношенню до представників національних меншин, біженців, мігрантів;
  • Повідомлення про випадки прояву ксенофобії, расової ненависті та насильства, а також про випадки пропаганди расизму та ксенофобії;
  • Проведення освітніх курсів для молоді на тему толерантності;
  • Створення та розповсюдження друкованих інформаційних матеріалів, таких як буклети, брошури, підручники, листівки на тему ксенофобії (в рамках більшого проекту);
  • Проведення моніторингу дій скінхедів, крайніх правих шовіністичних угруповань, інших екстремістських груп;
  • Проведення на місцевому рівні соціологічних досліджень та опитувань з питань ставлення громадян до ксенофобії та расизму.